Насильство — серйозна проблема людства, яка не знає ні державних кордонів, ні соціального розшарування. Вона може торкнутися як бідних, так і багатих, як людей з вищою освітою, так і людей, які ніколи не вчилися. І ніхто не може пророкувати, коли і де насильство може відбутися.
На жаль, ще й досі є люди, які вважають, що такої проблеми не існує, що вона надумана, і людина, яка потерпає від насильства, сама його провокує, а інколи і просто прагне його. Така думка існує до цих пір через існування стереотипів в суспільстві, які не так легко зруйнувати.
То що ж таке насильство?
Насильство можна визначити як дію або бездіяльність однієї людини стосовно іншої, що завдає шкоди здоров'ю як фізичному, так і психічному, принижує почуття честі та гідності.
В Україні заборона всіх форм насильства проголошується Конституцією України,
Кримінальним кодексом України, Законом України «Про попередження насильства в сім'ї», Законом України «Про охорону дитинства», постановами Кабінету Міністрів України та багатьма іншими нормативно-правовими актами.
Насильницькі дії порушують гарантоване Конституцією України право громадянина на особисту недоторканість.
Від насильства потерпають як жінки, так і чоловіки, часто потерпілими від насильства стають діти та підлітки. Не обминає ця проблема і старих та немічних.
Якщо говорити про насильство в сім'ї, то в Законі України «Про попередження насильства в сім'ї», виділяються чотири основних види насильства.
Фізичне насильство в сім'ї — умисне завдання одним членом сім'ї іншому члену сім'ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, заподіяння шкоди його честі й гідності.
Сексуальне насильство в сім'ї — протиправне посягання одного члена сім'ї на статеву недоторканість іншого члена сім'ї, а також дії сексуального характеру стосовно неповнолітнього члена сім'ї.
Психологічне насильство в сім'ї — насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе, та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю.
Економічне насильство в сім'ї — умисне позбавлення одним членом сім'ї іншого члена сім'ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров'я.
Діти, що були свідком насильства у сім’ї, засвоюють, що:
Насильство – це засіб розв’язування конфліктів або отримування бажаного. Цей навик вони приносять у середовище, яке їх оточує: спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні й близькі стосунки, а потім у свою сім’ю і на своїх дітей.
Негативні форми поведінки у суспільстві – найвпливовіші. Діти отримують впевненість, що тиск і агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з людьми. Вони не знають про те, що можна досягти бажаного, не обтяжуючи права іншого.
Довіряти людям і, особливо, дорослим, небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків одного з одним. Тому їм важко встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.
Свої почуття і потреби не можна виражати відкрито. Дитина не може відкрито виразити свої справжні почуття в сім’ї, тому що до неї або просто немає нікому діла, або за цим наступить покарання. Врешті-решт, вона втрачає цей навик – виявляти свої справжні почуття. Дійові тільки негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх варто проявляти.
У результаті дитина:
або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;
або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.
У сім’ях, де у стосунках з дітьми переважають
контролювання,
нехтування дитячими потребами,
тиснення,
приниження один одного
дитина може вирости агресивною або „забитою”, що не вміє постояти за себе.
Тому Ви, БАТЬКИ повинні частіше думати про те, кого хочете виховати. Пам'ятайте: дитина – це наше дзеркало.
Якщо дитина демонструє агресивні реакції, це ще не значить, що дитина робить негативний вчинок. Виявляється, що агресія – це форма поведінки, яка направлена на самозахист і служить для адаптації навколишнього середовища, задоволення бажань і досягнення мети.
Пам’ятка для батьків
1. Ніколи не займайтесь „виховною роботою” у поганому настрої.
2. Чітко визначте, що ви хочете від дитини ( і поясніть це їй), а також дізнайтесь, що вона думає з цього приводу.
3. Надайте дитині самостійність, не контролюйте кожен її крок.
4. Не підказуйте готового рішення, а показуйте можливі шляхи до нього і розглядайте з дитиною її правильні і неправильні, доцільні і недоцільні кроки до мети.
5. Не пропустіть моменту, коли досягнуто перші успіхи. Відмітьте їх.
6. Вкажіть дитині на допущену помилку, щоб вона осмислила її.
7. Оцінюйте вчинок, а не особистість. Пам’ятайте: сутність людини і її окремі вчинки – не одне й те саме.
8. Дайте дитині відчути (посміхніться, доторкніться), що співчуваєте їй, вірите в неї, не зважаючи на помилку.
9. Виховання – це наступність дій.
10. Вихователь повинен бути твердим, але добрим.
Comments